Лесь Подерв’янський: «Міністерство культури потрібно ліквідувати як пам’ятник Леніну»

Культовий художник та драматург, картини якого зберігаються в Національному художньому музеї та приватних колекціях різних країн, презентував збірку своїх творів «Африка, сни».

Олександре Сергійовичу, Кабмін доручив низці міністрів розглянути депутатську ініціативу щодо заборони ввезення в Україну книг, надрукованих в Росії. Також є перелік російських артистів, яким заборонено в’їзд на нашу територію. На вашу думку, правильно таке робити?

Дивлячись що. Не можна і не треба забороняти іншу культуру. Але всю погань я б сюди не ввозив.

Погань – це що саме?

Щодо книг, то вже з обкладинки одразу видно, який в неї зміст. Погань забороняти потрібно. Але таке, як, наприклад, твори Льва Миколайовича Толстого – то ні.

Після Майдану минуло 2 роки. Які головні висновки ви для себе зробили?

(пауза). Висновки такі, що легко не буде. Це головний висновок. Для того, щоб щось змінилось на краще – нам всім потрібно щось робити.


Що саме в би порадили робити владі та пересічним українцям?

Владі я нічого не буду радити, тому, що я не маю до неї відношення. Раз так, то мої слова не мають жодної ціни. То навіщо витрачати час? Просто кожному на своєму місці треба робити те, на що він здатний. Власне, ми всі зрозуміли, що у нас є головне – громадянське суспільство і свідомість. Це найголовніше, і це дає нам шанс.

В одному з своїх інтерв’ю, ще в 2013 році, ви казали, що не любите державу, не сподіваєтесь на неї. Що саме ви мали на увазі?

Україна не схожа на всі інші країни тим, що у нас, по-перше, ніколи не було держави, але завжди був народ зі своєю свідомістю. Цим ми і відрізняємось. Була така думка і не лише в мене, а і в Нестора Івановича Махна, що, може, цієї держави не потрібно. Українці можуть дати собі раду і без всякої держави. Ми це бачимо на власні очі. Тому, можливо, був би такий вихід для України – щоб не мавпувати, і, власне, будувати свій шлях: нехай буде держава… у всіх є держава і в нас є, але функції в неї суто декоративні. Ну така утопія в мене була завжди. В мене таке переконання, що народ тут собі сам раду дасть. Просто треба дати йому цю можливість і не лізти в його справи.

В своїй більшості українці здатні дати собі раду?

Звичайно. Більше того – тут часто густо просто держава заважає. Своїми ідіотськими законами, які лише обмежують нас. Дайте нам волю – ми нагодуємо всю Африку і пів-Азії.

Який, на вашу думку, був найбезглуздіший закон, із останніх?

Не слідкую за цим.

Така думка серед соціологів побутує, що суспільство поділилось на радикалів і апатичних людей. У вас які настрої?

У мене настрій, що все у нас буде добре. Ми, власне, тільки народжуємось. Лише зараз. А це ніколи легко не буває. Ми зараз будемо ходити в дитячий садок.

А до цього, 20 з лишнім років, що це тоді було в України?

Це була чисто формальність. Народились ми буквально 2 роки тому.

А чому тоді в України при владі одні піда**си завжди?

Так... одні піда**си…

Чому так?

Тому, що тут працює принцип негативного відбору: все лайно спливає нагору. Якось це треба поламати, тому, що в природі воно зовсім не так. В природі самий красивий, самий розумний – він виживає. Тут – навпаки.. Треба зробити так, щоб працювало поняття «соціальні ліфти». Мене самого нудить від цих соціальних ліфтів, але, можливо, треба зробити так, щоб лайно нагору не перло.

Всі розуміють, що цього потрібно не допускати, але чому так стається, що лайно опиняється нагорі?

Це така українська карма. Завжди так було. Якщо всю історію України подивитись, то нагорі завжди було лайно, а з народом все було окей. Потім був період довгого колоніалізму, коли вся еліта втікала до Москви, а потім вже до Петербургу. В мене немає рецептів, бо я цим не займаюсь. Це констатація того, що є.

Скільки середньостатистичному українцю потрібно грошей для щастя?

Гроші і щастя не зовсім знаходяться в прямій кореляції. І це не лише в Україні. Індекс щастя він, здається, найбільший в Південній Америці. В США – там люди страшенно пашуть. Я ніде не бачив, щоб люди так пахали, як в Америці – там їм не до щастя. Коли ти отримуєш $ 100 за годину – тобі не до щастя. Тебе просто не відтягнеш за вуха від тієї клятої роботи.

Але в США дуже популярна психологія позитивного міркування.

Так, але там ніхто нікого не примушує пахати. Тим не менше, всі пашуть, як скажені.

Жадібність до грошей?

Як жадібність? $ 100 за годину і що ж тобі робить, куди дінешся? Все. Ти – в ярмі.

А вам власне, скільки грошей потрібно для щастя?

Мені зовсім щастя не потрібно. Вважаю, що щастя – це жіноча категорія. Чоловік не має думати про щастя.

На чому ви саме зосереджуєтесь?

Чоловік має думати про самовдосконалення, а не про щастя. Є поняття «жіноче щастя», а ви чули коли-небудь, щоб було поняття «чоловіче щастя»? Такого немає.

Ще за Януковича виник такий термін в українській культурі, як «пшонкінізм». Це коли в хаті – інтер’єр занадто пишний, багатий. Яким би терміном ви б охарактеризували смак нинішніх можновладців?

Щодо художніх смаків – то вони жлоби.

В чому проявляється їх «жлобізм»?

У них у всіх смаки однакові. Але я хотів би, звичайно, помиляться. Можливо, серед них є вишукані люди.

Серед нинішніх чиновників є тенденція – спеціально скромно оформляти свій кабінет, щоб показати, що вони «близькі до народу».

Я знаю, що вони всі люблять золото. Але більше за все, звичайно, золото люблять цигани. Цигани без золота просто не можуть. Але цигани – зовсім дикі люди і тут можна провести паралель: чим більша дикість, тим більша любов до золота.

Чи з’являюься зараз ваші нові п’єси?

Ні, не з’являються, бо мені зараз не до п’єс. Я встряв в одну історію і пообіцяв видавцю Славі Померанцеву (президент міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz) написати роман. Тому зараз я пишу роман.

Про що?

Якщо в трьох словах, то про пошуки істини з її подальшим знаходженням.

Кажуть, ви знову одружились, це правда?

Це не правда. Я вільний. На пальці – це не обручка, а перстень моєї бабусі.

Наскільки таємничі жінки, по вашому?

Ніякої таємниці в жінках немає. Це вони самі придумали.


фото: kontrakty.ua

А що тоді є?

А можна я не буду відповідати? (сміється)

У нас в країні проходить декомунізація. На вашу думку, чи можливо її до логічного кінця коли-небудь повноцінно довести?

Думаю, що, слава Богу, комунізму прийшов піз**єц в цій країні. Трохи часу – і з цим проблем в нас скоро не буде.

На вашу думку, хто найбільший під**ас в українській владі?

Це дуже складне запитання. Я б робив цілий рейтинг піда**ів, то я маю подумати. До цього потрібно фундаментально підійти.

Мистецтво має викликати емоції. Які ви переживали емоції, в останній раз спостерігаючи мистецтво і що це було?

Справжні емоції відчуваю завжди, коли спілкуюсь із справжніми речами в якихось світових музеях. 2 роки тому я був в Америці і я там лазив всюди, де тільки можна і по Вашингтонським музеям і в Метрополітен-музеї.

Якби вам довелось прожити кілька років на острові без людей, без Інтернету, то які б книжки туди взяли? Або платівки яких виконавців?

Я і так живу без Інтернету і не страждаю. Вважайте, що я вже на острові. А так, взагалі б, не брав нічого. Знаєте, як «чукча-пісатєль».

Як до вас ставляться українські митці? Тобто, письменники та художники.

Письменництво – це мистецтво вербальне. Художник мислить образами. Мислити образами притаманно невеликій кількості людей. Не знаю, як до мене ставляться, мало з ким спілкуюсь. Знаю, наприклад, письменника Сергія Жадана, але він з Харкова. Ми рідко з спілкуємось. Я знав покійного Олеся Уляненка і з ним спілкувався. Так, навіть і не згадаю більше. Олександра Ірванця ще знаю.

Вам байдуже, як вони ставляться до вашої творчості?

Як таке можна питати? Це все-одно що Ірванець мене спитає: «Як тобі моя творчість? А я відповім: «Ти що, ідіот? Ти думаєш, я тебе читаю, чи що?». Є дуже багато інших речей, ніж просто читати. Вважаю, що до 35 років людина має прочитати все. Все, що потрібно – я вже прочитав. Останні 15 років я взагалі не читав нічого.

Як ви ставитесь до популярності ваших творів серед молоді? До того, що ви досі подобаєтесь 20-річнім дівчатам?

Це добре (посміхається).

Що втрачають люди, які не знайомі з вашою творчістю?

Вони нічого не втрачають.

Як ставитесь до того, що вас люблять цитувати?

З цього приводу розкажу історію, яка може стати сюжетом для мексиканського серіалу. Мені в майстерню дзвонить якийсь мужик і каже, що дуже хоче зустрітись. Я кажу: приходьте. Він прийшов. В руках коробка цукерок, коньяк і те, що мене насторожило – букет квітів. Але все виявилося набагато гірше, ніж я думав. Він розказав свою історію: у нього є 15-річна дочка, яка обкурилась травою із своїм бойфрендом, який потім впав в шахту ліфта і розбився на смерть. Їй відібрало мову. Вона з тих пір цілий рік не розмовляла, лікарі не могли зарадити. Потім він почитав їй «Гамлет, або феномен датського кацапізму», вона засміялась та почала говорити. Він сказав: ви врятували мені мою дитину.

На сайті Київської міської ради зареєстрували петицію в підтримку того, щоб вашим голосом були озвучені станції Київського метрополітену.

Як вам ця ідея?

Вони лише мене спитати забули. Петиція була ж не до мене. Але я не хочу нічого озвучувати.

Ви казали, що кожен митець в своїх творах має закладати якийсь месседж. Та часто письменники хочуть закласти одне, а читач бачить інше. Що ви хотіли донести своїми п’єсами? Наприклад, «Пиздєц», «Гамлет» та «Поцоватая история»?

Почну з більш широкого узагальнення. Дійсно, вартісний літературний твір має мати наступні якості: по-перше, там має бути дійсно, якийсь месседж. Інакше – нащо ти писав? По-друге, це має бути дійсно добре написано. Читати має бути «смачно». Це як їжа. Одна з цих двох якостей має бути. Може бути написано дуже погано, та твір міститиме цінну думку. Коли ці дві якості поєднуються – це справжній твір, я вважаю. Конкретно «Поцоватая история» – це історія про театральні розборки, пародія на «Ромео і Джульєтту». «Гамлет» – це сумна історія про кацапів. Все буквально збувається.

Чи хотіли б ви, щоб вам у майбутньому поставили пам’ятник? Яку концепцію ви бачите?

Концепція дуже проста: верхи на коні, в римських латах, напроти Бесарабки.

Що для вас значить любов?

Це страшна хвороба, яка заважає тобі робити те, що ти маєш робити. Якщо хочеш щось зробити, то треба гнати з майстерні всіх жінок сраною мітлою. У мене це так було, принаймні.

Хто вас тоді надихає, якщо не жінки?

Жінка не може надихати, вона може лише заважати. Натхнення – це категорія дилетанта. Дилетант чекає натхнення, а професіонал приходить в майстерню і працює. Апетит приходить під час їжі. Я не чекаю натхнення – це робота.

Ви не заморочуєтесь ні над чим. У вас багато простоти, до якої багато хто не може прийти. Просте – апріорі, не може бути правильним?

Для мене навпаки – коли складне, то я вже бачу, що воно не правильне. Всі складні речі, взагалі, просто пояснюються. Коли я щось читаю і не розумію, то у мене таке враження, що той, хто це писав – сам не розуміє. Людина, якій не можна дорікнути в недоліках мудрості – це Лао-цзи (Древньокитайський філософ VI-V віків до н.е.). він дуже просто пише, що і дебіл зрозуміє. Та Лао-цзи – не останній фраєр.


фото: expres.ua

Ви вже досягнули того віку, коли можете називати сучасну молодь «пропащим поколінням». Скажіть, чиє покоління більш пропаще: ваше чи наше?

Я ніколи не ділив людей на покоління. Я бачив людей абсолютно старих в 30 років і молодих – у 80. Мені пофіг, скільки людині років. Це розділення штучне. Хоча є інші точки зору. В мене є друг, він справжній майстер кунг-фу. Він шукав витоки своєї школи, в якій він колись вчився. Цей друг поїхав в Китай і таки знайшов витоки своєї школи. Цей дід, який був його вчителем – він був страшенно вередливий, не хотів його брати. У нього була установка, що у нього не має бути учнів, молодших за 50 років, бо він вважав, що людина, якій ще нема 50 років – це повний мудак. Мій друг сказав, що він не буде їсти, поки той його не візьме. 10 діб він голодував, аж поки дід його після цього взяв. Хоча йому було десь біля 30 років.

У вас в Полтавській області є хата, ви туди їздите відпочивати. Чи часто там буваєте?

Восени там останній раз був. Взимку там нема чого робити, а взагалі дуже люблю це місце. Це такий міні-український «парадайс» гоголівський. Хата майже не березі річки Псел стоїть.

Смерть для вас це весело чи сумно?

Я нещодавно був на поминках і скажу, що видовище не для слабких. Принаймні, коли молода людина помирає – це точно, не весело.

Яка ваша улюблена страва в Mc’Donalds?

Давно там не був. Якщо присісти на Mc’Donalds, то потім в двері не пролізеш. Але, це ідеальна штука, коли ти їдеш по highway і хочеш жерти.

Як вважаєте, чи необхідні країнам міністерства культури? Якщо так, то яку функцію вони мають виконувати?

Якщо міністерство культури існує, то його існування має бути чимось обґрунтоване. Обґрунтування має бути одне – це культурна політика, яку проводить держава. Стосовно України, то наше міністерство культури не виконує жодної функції. Не кажучи вже про такі високі поняття, як «культурна політика». Тому в нашій країні його потрібно безперечно ліквідувати, як рецидив совка і більш нічого, як просто пам’ятник Леніну.

Ви багато подорожували по світу. В якій країні вам було найкомфортніше, чи хотіли б там лишитись?

Я ніколи не думав про те, щоб емігрувати. Оскільки туризм та еміграція – це різні речі, то, коли ти подорожуєш – тобі повсюди комфортно. Але якщо, наприклад, серйозна еміграція – то комфортніше за все – США. Там всі емігранти і ти будеш такий, як всі. В Європі тобі натякнуть про твоє походження… і у Франції і в Німеччині з цим є проблеми. Але в мене багато друзів живуть по всьому світу і в Європі також, і вони досить вдало асимілювались. Це як кому пощастить.

Яке місце в Києві для вас найулюбленіше?

Я перестав його любити. Київ для мене перестав бути затишним. Тут забагато автомобілів. В провінційності Києва завжди був його шарм, а зараз він втратив свою провінційність, а мегаполісом ще не став. Чим далі – тим мені менше хочеться Києвом гуляти.

Чи творили ви коли-небудь «під кайфом»? Якщо так, що це було?

Я сколись спробував надихнутись Амедео Модільяні, який без бухла не сідав за роботу, але в мене нічого не вийшло і я це покинув. Я зрозумів, що метод Модільяні не для мене.

Яким напоєм ви більше за все любите напиватись?

Водкою.

Чим Танзанія схожа або не схожа на Україну?

Вона один к одному – Полтавщина. В Танзанії росте зонтична акація. Якби її висадити на Полтавщині, то було б дуже схоже.

Згадайте найтупіші питання, які вам коли-небудь ставили?

Про мої творчі плани і «розкажіть щось цікавеньке».

Ви казали, що чоловік має постійно вдосконалюватись. Вам це вдалось зробити?

У мене таке враження, що ні, і це не дає мені спокійно жити. Завжди відчуваю, що десь облінився, десь облажався…

Джерело: Главком

Популярное на сайте

Угнали авто? Кто виноват и что делать!: В Киеве – полномасштабная эпидемия угона авто: об этом свидетельствует как официальная, так и неофициальная статистика. Разберёмся, почему так происходит и можно ли этого избежать.

 

Прогноз погоды на март 2016 года в Киеве: В целом, март окажется прохладным и приятной весны не будет.

 

Киевлянку признали обладательницей самого большого бюста в Украине: Объем груди рекордсменши – 101 см.

 

Футуристический интерьер квартиры на Академгородке: Дизайн интерьера квартиры в Киеве задуман как современное жилье для семьи родителей и девочки младшего школьного возраста.

 

Фото девушки отфотошопили под стандарты красоты в разных странах: что из этого получилось.

 

Таксисты составили рейтинг дорог Киева, которые погубят ваше авто: в рейтинг попали десять участков.

 

Chanel из секонд-хенда: чем блошиный рынок Киева покорил Vogue.

 

Блондинка, ставшая вчера "звездой ютуба", имеет увлекательное прошлое: Светлана Цибулина была участницей громких скандалов в 2007 и 2014 годах.

 

Топ-5 киевских фриков: страницы в инстаграме самых безумных киевлян. 

 

Уют квартиры на Глубочицкой: квартира на Подоле, владельцы которой — молодая пара с ребенком.

 

В Киеве открылся ресторан неаполитанской кухни "Positano" на Левом берегу: 140 мест, 20 видов пиццы и максимальное использование украинских сезонных продуктов.

Топ новостей сегодня

1 Декабря, 2016 Четверг
больше новостей