Говорить і показує Порошенко

Це нечувано — накладати міжнародні санкції на українські юридичні особи, нехай і з російським капіталом. Адже згідно з законом — це українські фірми

Все почти с ума свихнулись, даже кто безумен был,
И тогда главврач Маргулис телевизор запретил.

В. Висоцький. 1977 рік

Дуже хотілося обговорити прес-конференцію, яку 14 травня проводив президент Петро Порошенко. Наприклад, непогано було б дізнатися: що він мав на увазі, коли констатував: «Майдан отримав те, за що стояв»?

Але буває так, що справи є красномовнішими за слова. Буквально наступного дня Петро Олексійович підірвав інтернет своїм указом №133/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

За цією абсолютно сірою і безликою бюрократичною назвою причаїлися два санкційних списки, які були заздалегідь, ще 28 квітня, заготовлені відповідно до рішення РНБО. У першому — фізичні особи (всього 1228 осіб), у другому — юридичні (468 позицій), яких має бути покарано певним чином за свою близькість і підтримку Кремля.

Якби йшлося про просту заборону на в'їзд до країни та/або накладення арешту на рахунки та майно іноземних суб'єктів — то взагалі не було б жодних питань: право кожної країни в міру свого розуміння пускати чи не пускати на свою територію громадянина іншої держави, ким би він не був. Скажу тільки, що з усього списку відомі максимум осіб 10, прізвища інших широкому загалу мало про що скажуть.

Проблема ж, однак, набагато глибша, і має вона фундаментальний характер. У цьому указі в рукопашну сутичку зійшлися дві хвороби революційної правосвідомості: президент видав указ на підставі закону «Про санкції», який частково не відповідає нормам Конституції, на додачу до цього президент не має легітимних повноважень запроваджувати ці санкції практично. Причому юристи з Банкової навіть тут примудрилися все безбожно переплутати та вписати в указ те, що не лізе в жодні ворота.

Судіть самі: яким чином можна заборонити в'їзд в Україну громадянці України Березовській Олені Олександрівні, 1988 р. н. (поз. №40 в списку №1)? І навіть більше — застосувати щодо неї такі санкції:

1) блокування активів — тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;

2) відмова в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в’їзду на територію України.

Я, звичайно, все розумію, але навіщо писати цю маячню? Згідно з ч. 1 ст. 25 Конституції громадянин України не може бути вигнаний за її межі! І ще невеличка цитата зі ст. 41 Основного Закону:

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Нагадаю, що ч. 2 ст. 1 закону «Про санкції» говорить про таке:

Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Таким чином, санкції в принципі не можуть застосовуватися до громадян України, якщо тільки вони не є суб'єктами терористичної діяльності. Але, з огляду на принцип презумпції невинуватості згідно зі ст. 62 Конституції, без вироку суду довести це практично неможливо.

Забігаючи наперед, зауважу, що в обох санкційних списках дуже часто миготять такі види санкцій:

— блокування активів — тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;

— запобігання виведенню капіталів за межі України;

— зупинення виконання економічних та фінансових зобов’язань.

Ці пункти взяті не зі стелі, а переписані з переліку можливих санкцій згідно зі ст. 4 закону «Про санкції». Водночас влада свідомо допускає можливість санкцій щодо не лише іноземних, але й — що особливо дико звучить — щодо своїх, українських суб'єктів права тільки на тій підставі, що вони прив'язані до Росії.

На мій погляд, в такому вигляді вони завідомо суперечать нормам чинної Конституції, оскільки арешт активів можливий лише на підставі мотивованого визначення суду щодо конкретної фізичної або юридичної особи.

Нагадаю, що згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції «держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом» — тобто лише той факт, що в структурі власності є російський капітал, не дає права на дискримінацію майнових прав.

Навіть з урахуванням розпливчастості й недосконалості закону «Про санкції», все ж потрібно врахувати принцип індивідуальної винуватості, а саме (ч. 1 ст. 3 закону):

1. Підставами для застосування санкцій є:

1) дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб’єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрозинаціональним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

Навіть при тому, що під вищезгаданий опис можна підвести самого президента, всіх членів нинішнього уряду і парламенту, — необхідно спромогтися і вказати конкретну провину, суть реальної (або уявної) загрози тощо. В іншому разі така правова система буде заслужено називатися режимом апартеїду — за аналогією з тим, як у ПАР обсяг цивільної правоздатності визначався не індивідуальною поведінкою, а належністю до білої або чорної раси. Можна пригадати й більш міцні порівняння, коли в одній європейській країні особи однієї національності серйозно обмежувалися в правах не за те, що вони зробили чи не зробили, а за фактом їхнього родоводу...

Щодо призупинення економічних і фінансових зобов'язань, то це звучить як нонсенс. Зобов'язання виникають і припиняються на підставах, передбачених, наприклад, в Цивільному кодексі.

Варто зайвий раз нагадати, що відповідно до ст. 526 ЦК України «зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

При цьому «правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним» (ч. 3 ст. 614 ЦК України).

Ще більш дико виглядає формулювання про «запобігання» виведенню активів. Саме по собі поняття виведення активів за кордон є сленгом, адже насправді йдеться про повернення міжнародних інвестицій. Чинне українське законодавство і безліч міждержавних договорів захищають таке право інвестора. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 19 закону «Про інвестиційну діяльність» гарантує:

Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути застосовані заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть застосовуватися лише на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у зв'язку з припиненням інвестиційної діяльності. Порядок відшкодування збитків інвестору визначається в зазначених актах.

Одностороння відмова України від такої гарантії та зобов'язань перед іноземними інвесторами називається юридичною мовою відомим словом — дефолт, з усіма наслідками, що випливають для нашої сторони...

Однак проблема нинішнього президента в іншому: указ він підписав, але де в ст. 107 Конституції прописано право РНБО ухвалювати рішення про обмеження правоздатності юридичних і фізичних осіб?

У ст. 5 закону «Про санкції» є не конкретизована норма про те, що рішення про запровадження санкцій ухвалює РНБО, а потім воно вводиться в дію указом президента. Водночас відповідно до ст. 106 Конституції президент наділений масою повноважень, але в ній ані слова не сказано про право президента припиняти цивільно-правові зобов'язання, обмежувати правоздатність осіб здійснювати операції тощо. Це нонсенс!

Автори Конституції, бажаючи припинити можливі зловживання в майбутньому з боку президента, встановили «запобіжний механізм» в п. 33 ч. 1 ст. 106 Основного Закону, згідно з яким президент «…здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам».

Таким чином, повноваження президента за ст. 106–107 є вичерпними, і жодними законами, в тому числі законом «Про санкції», додати повноважень президенту не вдасться. Зрозуміло, і секретар РНБО не наділений правом приводити санкції у виконання, адже РНБО — це дорадчий орган при президенті, і нічого більше...

Ані Петро Порошенко, ані Олександр Турчинов не мають права накладати санкції. Фото: соцмережіАні Петро Порошенко, ані Олександр Турчинов не мають права накладати санкції. Фото: соцмережі

Вийшов казус: закон «Про санкції» є, рішення РНБО є, указ президента підписаний, а ось органу, який має право накладати санкції, немає! Ані Кабінет міністрів, ані Верховна Рада на це не уповноважені...

Але це все меркне на тлі списку санкцій №2 — переліку юридичних осіб. Тут слід зробити застереження — так званих юридичних осіб. Чому?

Відкриваємо довгий санкційний талмуд, прокручуємо низку найменувань військових заводів, авіаційних перевізників, фондів і банків, назва яких здебільшого мало що кому говорить, і доходимо до розкішних позицій у списку: батальйон «Зоря» (№78), батальйон «Кальміус» (№79), батальйон «Оплот» (№82), бригада «Привид» (№83), батальйони «Смерть» (№86), «Сомалі» (№88), «Спарта» (№89) та ін.

Хочеться запитати, бо ніяких реквізитів у списку не вказано: ці батальйони вже стали юридичними особами, їх внесли до Єдиного держреєстру? Просто якщо стояти на точці зору українського уряду, що вони є незаконними злочинними спільнотами, або по-простому — зграями, то ніякими активами володіти не можуть через відсутність у них цивільної правоздатності. З іншого боку, нашому уряду видніше. Цілком можливо, що ці організації (або установи?) зареєстровані відповідно до закону, наприклад, як військові частини, мають ідентифікаційний код, печатку, розрахунковий рахунок в банку і таке інше. Тоді так! Можна поважати батальйони й накладати на них санкції. Визнавши їхню юридичну спроможність і правоздатність — по суті, легалізувавши...

Найбільший резонанс, безумовно, виник через включення до списку санкцій ключових російських ІТ-компаній: (поз. №271) акціонерне товариство «Лабораторія Касперського», адреса: 125212, Російська Федерація, м. Москва — всесвітньо відомого розробника антивірусів.

Аналогічна кара спіткала інший антивірус — товариство з обмеженою відповідальністю «Доктор Веб», адреса: 125124, Російська Федерація, м. Москва.

Ну, і як без російського Яндекса — він теж потрапив під роздачу під №275.

Цікаво, що під №272, №274 і №276 фігурують українські клони цих фірм: ТОВ «Лабораторія Касперського Україна», м. Київ, вул. Шолуденка, 3, оф. 312, ЄДРПОУ 37027604; ТОВ «Центр технічної підтримки «Доктор Веб» (ЄДРПОУ 33602079, зареєстроване за адресою: м. Київ, вул. Пирогова, 4/26, мансарда, літера А), ТОВ «Яндекс.Україна», адреса: 04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5, ЄДРПОУ 33942824.
Це нечувано — накладати міжнародні санкції на українські юридичні особи, нехай і з російським капіталом. Адже згідно з законом — це українські фірми! Хотілося б поцікавитися у авторів указу: на якій підставі ви наказали припинити дію Конституції та цивільного права щодо української юридичної особи? Ви там блекоти об'їлися?

Більшість з перерахованих вище пунктів містять явні ознаки перевищення службових повноважень як президентом, так і секретарем РНБО. І це лише вибіркові приклади — список містить безліч натуральних українських юридичних осіб, зареєстрованих за українським законодавством, щодо яких пропонується вчинити розправу...

Ну, і як апофеоз руху в Європу під №422 значиться ТОВ «Мэйл.РУ ГРУП», м. Москва; №423 в списку — ТОВ «Вконтакте», м. Санкт-Петербург; за ними під роздачу потрапили №424 — ТОВ «В Контакті», м. Київ, вул. Червоноармійська, 5, оф. 32, код ЄДРПОУ 38004331 — повноправна українська ІТ-компанія! Слідом за нею, під №425, йде така ж українська фірма — ТОВ «Мейл.РУ Україна», м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 20, код ЄДРПОУ 36001370...

Хочу тільки нагадати, що у світі є чимало прикладів накладення санкцій на іноземні компанії, але нечувано, щоб міжнародні санкції накладали на власних громадян і власні фірми! Закон влаштований таким чином, що для своїх існує національне законодавство — цивільний кодекс, кримінальний... Для чужих — санкції, на те вони й чужі. І указів наших дотримуватися у своїх країнах не зобов'язані...

Але й це все меркне на тлі суспільно резонансу, який викликав один-єдиний пункт, неодноразово повторений по тексту списку санкцій №2:

заборона інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів сервісів «Mail.ru» (www.mail.ru) та соціально-орієнтованих ресурсів «Вконтакте» (www.vk.com) та «Одноклассники» (www.ok.ru).

Тут узагалі з правом і логікою повний каюк. Запитання: Порошенко заборонив чиїм інтернет-провайдерам надавати доступ користувачам до сайтів Mail.ru, «ВКонтакте» і «Однокласники» — російським, чи що? Річ у тім, що ці ресурси фізично перебувають на серверах, які ніяк не підконтрольні українському уряду, тому було б правильніше уточнити: заборонити резидентам України доступ до вмісту вказаних сайтів. Адже ці сайти працювали й працюватимуть незалежно від того, що думають щодо цього Порошенко і Турчинов.

Порошенко наклав санкції на більш як 20 млн українських громадян. Фото: соцмережіПорошенко наклав санкції на більш як 20 млн українських громадян. Фото: соцмережі

Тому потрібно правильно формулювати: указом президента Порошенка санкції накладено на більш як 20 млн (!) українських громадян — користувачів вищевказаних ресурсів, бо самі ці сайти об'єктивно ніяк від дії указу не постраждають. Це пряме й найбільш кричуще порушення ч. 2 ст. 1 закону «Про санкції», адже тоді Банкова має визнати мільйони українських громадян терористами! Інакше вони не можуть бути суб'єктами санкцій і ніхто не має права їм заборонити надавати послуги зв'язку.

Навіть секретар РНБО Олександр Турчинов визнав, що без рішення суду жоден інтернет-провайдер не має права і не зобов'язаний блокувати вміст якого б то не було сайту. І вже тим більше звучить кричущим юридичним варварством погроза притягти до відповідальності за невиконання такого указу президента.

Хочу нагадати, що відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції виключно законами визначаються  «…засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них».

Тому жодним указом президента не можна придумати новий склад адміністративної та/або кримінальної відповідальності, поки його не пропишуть прямим чином у відповідному законі.

Я просто не маю слів, щоб описати цю ситуацію. Це навіть не вакханалія — ​​це просто якась Джамахірія...

І на завершення — кілька слів про соціальні та політичні наслідки цього кроку. Не секрет, що три вищезгадані інтернет-ресурси користуються великою популярністю серед десятків мільйонів простих українських обивателів, безмежно далеких від політики. У 99% випадків вони зберігають на своїх поштових скриньках всяку маячню, що мало цікавить спецслужби: листування з друзями, особисті фотографії на відпочинку, документи по роботі тощо.

Всі вони зараз охоплені панікою, адже їм загрожує втрата милих серцю старих фотографій. Вони до якоїсь пори мало цікавилися політикою, вважаючи за краще йти від реальності в особисте життя. Але якщо ви зітрете альбоми старих дитячих фотографій на акаунтах в соціальних мережах, то викличете злість мільйонів розлючених матусь, які в гніві можуть бути набагато страшнішими за російські танки...

І ще. Хочу відкрити одну страшну таємницю. Інформаційне поле влаштовано таким чином, що навіть якщо заборонити всі телеканали, всі радіостанції, вирубати під три чорти інтернет, залишити тільки одне УТ-1 і першу програму дротового радіо — все одно це не допоможе нинішньому уряду, адже є ще один дуже потужний канал інформації — це чутки й плітки. Навіть коли не буде жодних засобів зв'язку, люди однаково передаватимуть з вуст в уста все, що думають, — це і є найбільша і найстаріша соціальна мережа у світі.

Але заборонити чутки та плітки не зможе ніхто — навіть сам Турчинов, хай йому грець...

Топ новостей сегодня

15 Декабря, 2017 Пятница
14 Декабря, 2017 Четверг
13 Декабря, 2017 Среда
больше новостей